Сьогодні - незвичайний день. Сьогодні - п'ять років нашого Майдану. Сьогодні - День свободи!
Останнім часом мені часто доводиться чути, що День Свободи - не свято. Майдан - не гордість, а ганьба, і взагалі - 5 років тому все було зроблено даремно...
Я розумію людей, які говорять так. Люди втомилися від брудної політики та продажних політиків. П'ять років майже змарновано. Втрачено всі ілюзії, а надії якщо й не померли остаточно, то дуже важко та давно хворіють...Але я твердо переконана: Майдан не був даремно. І День свободи не може знецінитися, здевальвувати так само як не може знецінитися само поняття Свободи.
Бо люди вийшли не за Ющенка, не проти Януковича. Люди вийшли за себе, вийшли - за Україну. І саме на тому Майдані народилася абсолютно нова вільна Україна з вільними людьми. І так само до речі на блакитному майдані люди стояли за себе.
Я знаю багато людей, які тоді, на Майдані, вперше в житті заговорили українською мовою.
Я знаю людей, які вперше виконували державний гімн України, приклавши руку до серця.
Я знаю людей, які вперше відчули себе приналежними до нації, а також - гордість від того, що вони українці... Хіба можна за цим жалкувати? Хіба може це знецінитися?
Так, деякі політики зрадили Майдан, а люди, які стояли за них виявилися на десять голів вище за політиків... За цим справді можна жалкувати, але ніколи, я прошу Вас, не шкодуйте, що був Майдан, не шкодуйте, що тепер є Свобода... Бо таки події бувають раз на сто чи двісті років, і це самі ті події, якими завжди буде пишатися нація, які увійшли в справжню історію.
Я горда, що була причетна до цього великого і світлого дійства. Я пам'ятаю, що тоді всі іноземні дипломати ходили в помаранчевих краватках.
Я пишаюся ведучою з Першого національного телеканалу з групи сурдоперекладу, яка всупереч інструкціям, в новинах, встигла повідомити: не вірте, Янукович не президент.
Я пишаюся курсантами школи МВС, які в своїй формі вийшли на Майдан і першими сказали, що міліція з народом.
Я пишаюся тими жінками, що брали на роботі відгули і варили борщ в Українському домі...
Я пишаюся людьми, які зносили на Майдан ліки та їжу, ковдри та куртки, які своїм коштом їхали з усієї України захищати себе та свою свободу.
Я пишаюся тим хлопцем з Донецька та дівчиною зі Львова, що одружилися на Майдані, незважаючи, що приїхали до Києва з абсолютно різними політичними поглядами...
Я пишаюся Україною, яка тоді проявилася у всій своїй красі.
Чи було тоді страшно цим людям? - Було... - У кожного - родина, робота, бізнес... Все це могли знищити. Але головний результат Майдану - він убив страх перед всесильною та аморальною владою, який заважав відчувати себе вільними людьми.
Я пригадую статтю тих часів журналіста Валерія Панюшкіна з "Коммерсанту". Він писав: я сижу в готелі у Києві, а піді мною вирує людський Майдан.
Мені дуже страшно, я боюся, що якась наволоч віддасть наказ відкрити вогонь по людям. Але я знаю, що зараз я вдягнуся, вийду на Майдан і перестану боятися. На Майдані тоді не було страху...
І я бажаю кожній людині колись пережити те, що пережили всі ті, хто стояв тоді на Майдані, незалежно від політичних наслідків...
І коли мене сьогодні питають, чи вийшла б я на Майдан, якби таке повторилося знову, я, не думаючи, відповідаю: я була б там першою... І я також знаю, що всі ті люди, які сьогодні публічно каються в участі в Помаранчевій революції і кажуть, що "більше ніколи й ні за що", також були б там. Бо так велить серце...Бо надія та віра ніколи нікуди не зникають.
Україна інша. Вона вже не буде такою, якою була до Майдану.
Янукович тоді так і не зрозумів, що він не просто програв президентські вибори, він саме тоді програв усі наступні, будь-які вибори. Бо в новій Україні, Україні "післямайданній" такого президента просто бути ніколи не може...
І на закінчення хочу вас трохи повеселити. Днями колишній голова ЦВК, а нині - депутат від Партії регіонів Сергій Ківалов в одному з інтерв'ю сказав, що він упевнений в перемозі Януковича, бо "Віктор Федорович феноменально везуча людина...".
Треба справді мати дуже багату фантазію, щоб людину, яка двічі сиділа у тюрмі, яка двічі з переляку самостійно здала посаду Прем'єра і один раз - президента, назвати везучою...
Мені це нагадало анекдот. Висить оголошення: Пропав песик. Особливі прикмети: одне око, шкутильгає на задню лапу, одне вухо надкушене, іншого - немає зовсім, на обличчі три шрами. Відгукується на кличку "Щасливчик"...
А якщо серйозно, з таким послужним списком як у Януковича в жодній країні в президенти не беруть.
Не взяли в четвертому році. Не візьмуть і зараз, бо Україна не потерпить такого приниження.
Хай ні в кого із нас не опускаються руки.
Майдан не був даремним, він був справжньою революцією духу, але я точно зрозуміла, що було великою помилкою найважливішу в житті справу відродження сильної України комусь передоручати, навіть на Майдані. Хочеш щось зробити висококласно - зроби сам.
І тому в 2010 році я нічого нікому не передовірю. Зроблю сама.
Іще. Повернення країни назад, в олігархічне минуле - не буде. Не допущу!
Україна змінилася. Стала країною вільних, сильних людей. А порядок, чіткий, красивий, демократичний, з наступного року обов'язково наведемо.
Із святом, рідні мої.
З Днем Свободи.
Я горда, що була причетна до цього великого і світлого дійства. Я пам'ятаю, що тоді всі іноземні дипломати ходили в помаранчевих краватках.
Я пишаюся ведучою з Першого національного телеканалу з групи сурдоперекладу, яка всупереч інструкціям, в новинах, встигла повідомити: не вірте, Янукович не президент.
Я пишаюся курсантами школи МВС, які в своїй формі вийшли на Майдан і першими сказали, що міліція з народом.
Я пишаюся тими жінками, що брали на роботі відгули і варили борщ в Українському домі...
Я пишаюся людьми, які зносили на Майдан ліки та їжу, ковдри та куртки, які своїм коштом їхали з усієї України захищати себе та свою свободу.
Я пишаюся тим хлопцем з Донецька та дівчиною зі Львова, що одружилися на Майдані, незважаючи, що приїхали до Києва з абсолютно різними політичними поглядами...
Я пишаюся Україною, яка тоді проявилася у всій своїй красі.
Чи було тоді страшно цим людям? - Було... - У кожного - родина, робота, бізнес... Все це могли знищити. Але головний результат Майдану - він убив страх перед всесильною та аморальною владою, який заважав відчувати себе вільними людьми.
Я пригадую статтю тих часів журналіста Валерія Панюшкіна з "Коммерсанту". Він писав: я сижу в готелі у Києві, а піді мною вирує людський Майдан.
Мені дуже страшно, я боюся, що якась наволоч віддасть наказ відкрити вогонь по людям. Але я знаю, що зараз я вдягнуся, вийду на Майдан і перестану боятися. На Майдані тоді не було страху...
І я бажаю кожній людині колись пережити те, що пережили всі ті, хто стояв тоді на Майдані, незалежно від політичних наслідків...
І коли мене сьогодні питають, чи вийшла б я на Майдан, якби таке повторилося знову, я, не думаючи, відповідаю: я була б там першою... І я також знаю, що всі ті люди, які сьогодні публічно каються в участі в Помаранчевій революції і кажуть, що "більше ніколи й ні за що", також були б там. Бо так велить серце...Бо надія та віра ніколи нікуди не зникають.
Україна інша. Вона вже не буде такою, якою була до Майдану.
Янукович тоді так і не зрозумів, що він не просто програв президентські вибори, він саме тоді програв усі наступні, будь-які вибори. Бо в новій Україні, Україні "післямайданній" такого президента просто бути ніколи не може...
І на закінчення хочу вас трохи повеселити. Днями колишній голова ЦВК, а нині - депутат від Партії регіонів Сергій Ківалов в одному з інтерв'ю сказав, що він упевнений в перемозі Януковича, бо "Віктор Федорович феноменально везуча людина...".
Треба справді мати дуже багату фантазію, щоб людину, яка двічі сиділа у тюрмі, яка двічі з переляку самостійно здала посаду Прем'єра і один раз - президента, назвати везучою...
Мені це нагадало анекдот. Висить оголошення: Пропав песик. Особливі прикмети: одне око, шкутильгає на задню лапу, одне вухо надкушене, іншого - немає зовсім, на обличчі три шрами. Відгукується на кличку "Щасливчик"...
А якщо серйозно, з таким послужним списком як у Януковича в жодній країні в президенти не беруть.
Не взяли в четвертому році. Не візьмуть і зараз, бо Україна не потерпить такого приниження.
Хай ні в кого із нас не опускаються руки.
Майдан не був даремним, він був справжньою революцією духу, але я точно зрозуміла, що було великою помилкою найважливішу в житті справу відродження сильної України комусь передоручати, навіть на Майдані. Хочеш щось зробити висококласно - зроби сам.
І тому в 2010 році я нічого нікому не передовірю. Зроблю сама.
Іще. Повернення країни назад, в олігархічне минуле - не буде. Не допущу!
Україна змінилася. Стала країною вільних, сильних людей. А порядок, чіткий, красивий, демократичний, з наступного року обов'язково наведемо.
Із святом, рідні мої.
З Днем Свободи.
