ДНІПРОПЕТРОВСЬК, 19 січня. (УКРІНФОРМ). Столітня Анна Максимівна Чорнодуб досі лікує людей, вправляючи вивихи й суглоби, безпомилково вказуючи на те, де, які кістки в людини функціонують неправильно. Хоча сама за все життя жодного разу не зверталася до лікарів, навіть трьох своїх дітей народжувала самотужки. Днями у неї був сотий день народження. По сніговій заметілі, у село Майбутнє Новомосковського району (Дніпропетровська область), передає кореспондент УКРІНФОРМу, до неї поспішали близькі й далекі родичі, вдячні численні її колишні пацієнти. Від районної райдержадміністрації та районної ради привезли привітання і подарунки.
Бабу Ганю, як її звуть по-простому, ще цікавить усе, що відбувається у світі. У хаті, яку придбала вже після того, як діти роз'їхалися з батьківського гнізда, вона живе сама. А та, перша, не витримала випробувань часом - розвалилася.
Народилася довгожителька у селі Поливанівка Магдалинівського району (Дніпропетровська область), про що є запис у метриці. У батьків було семеро дітей. Дуже рано вони залишилися сиротами. Нині у Харкові ще живе її молодша сестра Рая, але бачились із нею дуже давно. У Стару Скотувату (нині село Майбутнє за однойменним птахорадгоспом, що діяв тут за колективного господарювання) Анна Чорнодуб спершу прийшла найматися на роботу, була хатньою працівницею у заможніших людей, а вже потім і залишилася тут, бо побралася із Йосипом Чорнодубом. Його ще солдатом забрали на війну, де він і загинув.
Працюючи тяжко в колгоспі дояркою, сама виростила й поставила на ноги дітей. Вони всі подалися до Харкова, мали свої сім'ї, та доля так розпорядилася, що сьогодні бабуся пережила усіх своїх дітей, однак є троє внуків, у яких самих є онуки. Отже, у довгожительки є п'ятеро правнуків, шестеро праправнуків, і один уже прапраправнук - Сашкові нині три роки. Бабусю щодня провідує сім'я онуки, яка живе неподалік. Дров, вугілля занесуть, воду вона й сама візьме - натисне кнопку - і вже насос подає її, влітку - город посадять, приберуть. Самотужки бабуся розтоплює пічку, готує їжу - про її борщі довго пам'ятали односельці, адже була першою кухаркою на селі. Порає нехитре господарство - п'ятеро курочок, двох собак, трьох котів. Торік ще тримала качок. Влітку сапає сама город. "А чого ж я буду чекати, - каже господиня, - в них своєї роботи чимало". Але зі своєї хати вона навідріз відмовляється будь-куди переїжджати.
Мануального терапевта від Бога Анна Максимівна відчула в собі випадково: пораючись на власному городі, побачила, як сусідка впала і вивихнула коліно. "Я ще не знала, що воно в мене в руках є, - розповідає бабуся-костоправ. - Було мені тоді чотирнадцять років. Кажу їй: тьотю, я зараз візьму холодної води та покладу компрес. Дивлюсь, а в неї коліно криве. Давайте, кажу, може, будемо виправляти ногу. Крутила-вертіла, а тоді прошу її - простягайте ногу, коли щось хруснуло, і - коліно стало на місце. Отак це сталося вперше. Але ж тоді не можна було про подібне говорити, могли й засудити". Та згодом про знамениту костоправку знали вже в усій окрузі, і навіть у сусідній Харківській області. Дар, даний природою, вона нині передає правнучці Аллі, в якої помітила велику чутливість у руках, переймали в неї досвід і місцеві лікарі, мануальні терапевти.
В її оселі багато ікон. У Бога, каже вона, вірувала завжди. Одну з найбільших ікон - Святителя - довгожителька заповідає віддати до монастиря.
