понеділок, 15 грудня 2008 р.

На уранових копальнях ГУЛАГу досі збереглися дитячі гойдалки

ЧЕРНІГІВ, 15 грудня. /Наталія Потапчук - УКРІНФОРМ/. Чернігівський мандрівник-автостопник і журналіст Олександр Волощук благополучно повернувся з чергової 5-місячної мандрівки додому. Її маршрут пролягав через Курган, Омськ, Усть-Кут, Магадан, Камчатку, Командорські острови, Владивосток, Хабаровськ, Омськ, інші міста і краї Російської Федерації. На прес-конференції, яку Олександр дав по поверненні у Чернігів, він розповів колегам про найцікавіші моменти своєї подорожі та зустрічі з українцями, яких зустрічав на своєму шляху.
На урановій копальні Бутугичаг, що неподалік Усть-Омчуга, Олександр Волощук уже був два роки тому. Але, як зізнався, поспішав тоді і побачив дуже мало. Цього разу дослідженню одного з найстрашніших таборів ГУЛАГу він вирішив присвятити два дні. Їх мандрівнику вистачило, щоб оглянути всі 5 ОЛПів ("отдельных лагерных пунктов") і рудозбагачувальну фабрику. Незважаючи на те, що і фабрика, і рудник не працюють вже 53 роки, радіаційний фон там залишається дуже високим - від 350 до 700 мілірентген на годину. На найнебезпечнішому місці Олександр перебував 40 хвилин.
На території Бутугичагу він знайшов два кладовища. На одному свого часу ховали представників адміністрації, на іншому - ув’язнених. Останнє кілька років тому впорядкували єпископ Магаданський і священики з навколишніх селищ. Вони зібрали розкидані ведмедями кістки в одну могилу, насипали курган, поставили пам’ятний хрест.
Найбільше враження на О. Волощука справила дитяча гойдалка, що збереглася у самому верхньому таборі - ОЛП "Сопка". Це місце було найнебезпечнішим і звідти майже ніхто не повертався. Кліматичні умови там були надзвичайно суворі: 50-градусні морози взимку трималися 4 місяці, завжди дув сильний вітер, влітку майже не світило сонце і практично не було води. Оглядаючи "Сопку" Олександр зрозумів, що колись цей табір мав вигляд міської впорядкованої вулиці. Досі тут стоять будинки, місцями навіть збереглися дерев’яні дахи. І ось ця гойдалка, яка розповідає, що в такому страшному місці, за колючим дротом, серед бараків і тисяч смертей жили діти. Вже пізніше в музеї в Усть-Омчузі мандрівник дізнався, що збудували гойдалку для дітей начальника табору Макєєва, який жив там разом із сім’єю.
Найбільшою гордістю Олександра Волощука стало відвідування ним могли Вітуса Берінга на однойменному острові Командорів. Там рідко бувають люди, а тому цей куточок планети є справжнім заповідником з незайманою природою і неполоханою фауною. "Залишаючи Командори, я подумав, що якби мені хтось запропонував на кілька років залишитись тут в якості Робінзона, я б погодився", - сказав О. Волощук.
На Камчатці Олександр перебував півтора місяці. Там він зустрічався з місцевими українцями, познайомився з праправнуком рідного брата Тараса Шевченка, побував на святі української культури. Не обминув увагою і знамениті камчатські вулкани. На один з них - Авачинський (2741 м н.р.м.) - мандрівник здійснив сходження і навіть відчув землетрус. Одну ніч він провів на березі озера Ікар. Воно знаходиться у кратері погаслого вулкану і через це його вода непридатна для життя живих організмів.
На Камачатці О. Волощук познайомився з вихідцем із Чернігівщини Михайлом Клименком, відомим авіатором. У свої 69 років він досі літає на саморобному літаку й каже: "Я живу, доки літаю". Дуже любить Камчатку і камчатське небо. Мандрівного земляка льотчик попросив знайти на батьківщині своє перше кохання - Аллу Супрун, з якою вчився в одній школі у Носівці. Сказав, що дуже хоче її побачити, отож готовий запросити на Камчатку і оплатити дорогу.
На зворотному шляху Олександр Волощук заїхав у Хакасію і Туву. Хакасія запам’яталася степом і встановленими вздовж дороги чаатасами. У нас ці кам’яні споруди висотою 3-4 метри називають скіфськими бабами, а там це - могильні пам’ятники, часом просто неотесані кам’яні брили. "Цікаво, що весь світ знає про ідоли острова Пасхи, і ніхто не говорить про хакаські чаатаси, вік яких значно більший - 4 тисячі років. І це не одна-дві "баби", а сорок підряд може стояти. Тисячоліття минають, а їх ніхто не руйнує, не прибирає...", - зазначив Олександр.
На завершення розповіді про подорож, мандрівник повідомив, що за її час стоптав три пари взуття, витратив 10 тис. грн., з яких 6 тисяч пішло на переліт з Магадана на Камчатку. Відмітив також погіршення автостопу в далекосхідних краях, що, очевидно, пов’язано з погіршенням криміногенної ситуації в країні. Так, зокрема, на виїзді з Омська О. Волощуку довелося простояти 4,5 години - найдовше за період усіх його мандрівок. "Повз мене проїхало близько 500 машин і жодна не зупинилась", - сказав він.
За підсумками цієї подорожі Олександр Волощук має намір написати книжку під назвою "Назустріч сонцю".