КИЇВ,
2 квітня. (
Віктор Чухліб -
УКРІНФОРМ). В усіх церквах, які наріжним каменем своєї християнської доктрини ставлять вчення Ісуса Христа про нездоланність і незнищенність людської душі, а відтак - і самого життя, у ці святкові весняні дні, коли до світла і сонця тягнеться усе живе, на всій нашій планеті багатократно лунатиме з уст в уста величний гімн перемозі Спасителя над дияволом, добра над злом, світла над темрявою, життя над смертю - "Христос воскрес! - Воістину воскрес!" І єднатимуться людські душі у цих простих, на перший погляд, словах, що увібрали у себе всю велич Воскресіння як Божого плану спасіння всіх християн, витьохкуватимуть співом райських солов'їв, і підноситиметься їхня радість до небес для слави і хвали нашого Бога, що віддав Самого Себе задля вічного життя грішників, що каються у своїх провинах і переступах.
Треба визнати, що живемо в непростий час, коли з багатьох причин, але в основному з бажання применшити роль Творця у житті кожної людини підривається розуміння певності і стабільності. Нерідко піддається сумніву християнська віра, саме існування Бога. У сфері моралі найвищим мірилом добра і зла дедалі більше стають політичні примхи і матеріальні вигоди окремих людей, які в центр свого життя поставили не Спасителя, а самих себе. Величезна рекламна індустрія безупинно працює над тим, щоб зробити гріх більш барвистим, яскравим і бажаним - як обгортку солодкої цукерки. Заради задоволення гріховних помислів багато людей втрачають совість як найвище мірило людської сутності, між ними зростає неприязнь, відчуження і зневага, що суперечить євангельським заповідям про любов до свого ближнього.
Є й інша категорія людей, які щиро вважають себе віруючими і говорять приблизно так: "Задля чого нам потрібна чужа віра, задля чого нам потрібен єврейський Бог, коли у нас є свої боги? Вернімося до своїх першовитоків, до своїх язичницьких богів, яким здавна поклонялися наші предки". Дивно чути такі розмови від людей, які здебільшого мають вищу освіту, захистили кандидатські і навіть докторські дисертації.
А втім, хіба не про них говорить апостол Павло у другому посланні до Тимофія: "Вони завжди вчаться, та ніколи не можуть прийти до пізнання правди?" Як відомо навіть школярам, 988 року, за часів князя Володимира, Київська Русь прийняла християнство. До цього часу наші далекі предки-язичники поклонялися рукотворному божку - ідолові Перунові, вирізаному із дерева. Про таких "богів" чітко й однозначно говорить Святе Письмо: "Мають вони уста - й не говорять, очі мають вони - і не бачать, мають вуха - й не чують, мають носа - й без нюху, мають руки - та не дотикаються, мають ноги - й не ходять, своїм горлом вони не говорять" (Книга псалмів,115, 5:8).
Той, хто читає Біблію, знає, що спочатку Бог обрав своїм народом євреїв, оскільки вони на своєму життєвому шляху зазнавали багато злигоднів й утисків. Він вивів їх з єгипетського полону, який тривав більш як чотириста років, щоб заселити обіцяну ще їхньому праотцеві Авраамові землю, і водив їх пустелею сорок років, аби вивітрити дух непокори з їхніх непокірних сердець. Проте євреї не слухалися Божого голосу і своїми негідними вчинками сквернили свою богообраність, стали значно аморальнішими від язичників, які до того часу нічого не знали про існування Бога. І тоді Господь вирішив послати на грішну землю свого Сина - Ісуса Христа, щоб грішники прислухалися до Його голосу. Та вони не захотіли прийняти і зрозуміти Божого Посланця, хоча й читали в давніх священних книгах пророків про прихід Месії. "До своїх Він прибув, та свої відцурались Його" (Ів. 1:11). А згодом розп'яли Його на хресті разом з двома жорстокими вбивцями, тим самим прирівнявши Його до злочинців.
Після цього Бог звернув свій гогляд на поган, тобто язичників, прищепивши їх як пагін до свого народу. "Але ви - вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись "ненарод", а тепер народ Божий, колись "непомилувані", а тепер ви помилувані!", - говорить про це апостол Петро у своєму Першому соборному посланні.
На голгофському хресті Ісус Христос узяв на свої плечі гріхи всіх людей, незалежно від їхнього кольору шкіри, розрізу очей, мови спілкування, країни проживання. Головне - щиро покаятися у свої гріхах, зумисних і незумисних, і прийняти Його як свого Спасителя. Для цього третього дня по смерті Він воскрес, аби Собою явити світові незнищенність віри, надії, любові, а відтак - і незнищенність найвищого Божого дару - вічного життя. Своїм приходом, перебуванням на землі, своєю смертю та воскресінням Ісус Христос утверджує нас у думці, що Бог є джерелом усього живого, що нинішній світ не є випадковим збігом обставин чи результатом дій такого собі адронного колайдера, а детальним Божим планом спасіння кожної людини.
"Христос воскрес із мертвих, Смертю смерть подолав, - І тим, що у гробах, Життя дарував!" - трикратно співатимуть у церквах цього Великого Дня, який у народі називають Великоднем, усі ті, хто покладає свою надію на нашого Спасителя. Не варто забувати, що найкращий дар Богові, який ми можемо вручити Йому в ці святкові дні, - це наше життя, сповнене духу миру, спокою і терпіння, прагнення до любові, надії і правди.
Співробітники МНС за допомогою шанцевого інструмента і засобів малої механізації продовжують розбирання завалів. Створено оперативний штаб із ліквідації надзвичайної події, його очолює начальник Головного управління генерал-майор служби цивільного захисту О. Мазилін. На місці події працюють вибухотехніки МВС, прокуратура, причина вибуху встановлюється.
